Реконструкція соціально-культурного оточення дітей і молоді означає
організацію комунікації і дозвілля з ровесниками за місцем проживання.
Організація спілкування з ровесниками-неінвалідами формує коло
міжособистісних відносин і задовольняє одну з важливих соціальних
потреб — потребу в спілкуванні. Одна з поширених форм роботи — клуби
спілкування, які відіграють важливу роль у подоланні фізичної і
духовної самотності. Ці клуби компенсують однобічність функціональних
зв’язків, сприяють розширенню кола спілкування, що, у свою чергу,
покращує внутрішній стан людини, знімає почуття тривоги, занедбаності.
Активізація соціально-культурних і соціально-педагогічних функцій
конкретної особистості у задоволенні основних соціальних потреб має на
меті подолання почуття самотності, емоційної відчуженості і значною
мірою досягається стимулюванням соціальної активності особистості.
Спочатку вивчаються проблеми дітей і молоді, а потім створюються умови
для подальшого розвитку їхньої ініціативи, зокрема, створюються центри
соціальної активності, громадські організації та дитячі асоціації. Вихід
особистості за вузькогрупові рамки, залучення її до системи
безпосередніх стосунків з широким колом інших людей сприяє збагаченню
індивідуального життя особистості.
Самоактуалізація і соціалізація неможливі без розвитку креативності
особистості, виявлення і розвитку творчого потенціалу. Йдеться як про
творчий підхід до життя, так і про компенсаторний вплив мистецтва на
особистість. Тому в практиці соціальної роботи використовуються такі
методи роботи, як арттерапія, конкурси і фестивалі художньої творчості
дітей і молоді.
Реабілітаційні функції виконує також взаємодія особистості з
природою. Догляд за тваринами і рослинами знімає стрес, нормалізує
роботу нервової системи, психічний стан. Спілкування з тваринами суттєво
збагачує життя, може бути додатковим джерелом взаємодії людини з
навколишнім світом. Тому в роботі з дітьми-інвалідами можна
використовувати таку форму соціальної реабілітації, як екологізація
педагогічного середовища (конструювання і виготовлення екологічних
куточків у ССМ, навчально-виховних закладах і за місцем проживання;
іпотерапія; соціальна реабілітація сліпих за допомогою собак-поводирів;
екологічні гуртки; обладнання гнізд; екскурсії у ліс, на річку,
наметові табори тощо).
Один із шляхів соціальної реабілітації інвалідів — їх профорієнтація і
працевлаштування. Тому навчально-виховні заклади для дітей-інвалідів
мають бути відкритими і доступними для соціальних працівників. З цією
метою в інтернатах проводяться дні соціальної служби, під час яких
соціальні педагоги і психологи надають дівчаткам і хлопчикам
інформаційно-консультативні послуги з проблем профорієнтації й
працевлаштування. Діти знайомляться зі своїми правами, що встановлені
Конвенцією ООН про права дитини, і пільгами, які надаються державою для
їх соціального захисту.
Профорієнтація передбачає попереднє дослідження функціональних
можливостей молодої людини, ІЗ освітнього, професійного і соціального
рівня. Завдання профорієнтації — встановити найпридатніші для інвалідів
види роботи, надати їм можливість обрати роботу відповідно до їх
навичок, здібностей і вмінь. Обов’язково слід враховувати особисті
бажання кожного й виходити з найретельнішого оцінювання професійних
здібностей. Так, соціальна реабілітація дітей з обмеженнями у
пересуванні здійснюється шляхом організації плідної праці, творчих
занять. З цією метою для дітей-інвалідів проводяться заняття з плетіння
мережива, влаштовуються курси з плетіння ґерданів, виготовлення
іграшок, штучних квітів, виробів з бісера. Творчі заняття справляють
психолого-педагогічний вплив на особистість, сприяють згуртуванню
інвалідів, об’єднанню їх у неформальні групи. Такі форми роботи
створюють умови для відновлення почуття гідності, самоповаги, соціальної
придатності й самоствердження особистості.
Соціально-психологічна реабілітація сприяє формуванню творчої
особистості, яка знаходить опору у власному "Я”. Це є важливою
передумовою самоактуалізації людини та її духовного оздоровлення. З
іншого боку, соціально-психологічна реабілітація сприяє соціалізації
особистості, засвоєнню культурного і духовного досвіду, набутого
людством. Кожна людина крім задоволення потреб свого буття і природного
розвитку своїх можливостей спрямована на зовнішній вищий зразок, ідеал,
наявний у соціальному, духовному і моральному вихованні. Отже,
соціально-психологічна реабілітація — це складний процес реалізації
своїх здібностей, безперервний процес вибору, знаходження себе і
навчання нових способів комунікації. Водночас це процес соціалізації
особистості, розвитку громадської відповідальності й активності.
Основними формами реабілітаційної соціальної роботи з дітьми і
молоддю з обмеженими психофізичними можливостями є групова та
індивідуальна.
Основними завданнями групової роботи є:
· допомога членам групи створити систему взаємодопомоги;
· урахування у процесі роботи характеру і змісту групових процесів,
використання їх для досягнення цілей групи, допомога в цьому кожному
члену групи;
· посилення здатності членів групи діяти незалежно;
· допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з іншими в момент припинення діяльності групи.
У своєму розвитку група проходить декілька стадій. На першому етапі
("орієнтування — включення”) члени групи знайомляться, затверджується
склад групи і приймаються групові цілі. Другий етап пов’язується із
незадоволеністю і суперництвом. Третя стадія — етап продуктивної
спільної роботи, інтеграція. Четверта стадія — припинення роботи групи,
її ліквідування.
Виділяються два основні типи груп:
· групи, які створюються спеціально для роботи з їх членами для
вирішення внутрішньогрупових проблем (внутрішньо спрямовані); вони в
свою чергу поділяються на два типи: 1) групи, спрямовані на соціалізацію
особистості; 2) групи, мета яких — виправлення відхилень, які
виникають під час попереднього розвитку (групи ресоціалізації);
· групи, які створюються для досягнення будь-яких зовнішніх щодо
групи цілей. Кожен з цих типів, у свою чергу, диференціюється залежно
від завдань і мети діяльності.
Групова робота проводиться для дітей підліткового віку, їхніх
батьків, братів і сестер. Діяльність груп спрямована на вирішення таких
завдань:
· полегшення самотності та ізоляції дітей;
· емоційна підтримка;
· забезпечення необхідною інформацією;
· реалізація рольових моделей поведінки;
· формування порівняльної бази.
· За структурою виділяються такі групи:
· соціальний педагог — брати і сестри дітей-інвалідів;
· батьки — батьки;
· діти — діти (діти з обмеженими фізичними можливостями підлітково-юнацького віку) зі збереженим інтелектом.
Залежно від змісту групової роботи розділяють групи з навчальним
компонентом, терапевтичним компонентом та інтегровані. Головне завдання
груп з навчальним компонентом — надати батькам інформацію про певні
аттитюди, що є в суспільстві, особливості поведінки дітей-інвалідів.
Терапевтична модель зумовлює обговорення медичних аспектів інвалідності в
групі, роботу якої спрямовують різні спеціалісти (терапевт, психолог,
реабілітолог, юрист). Інтегрована модель побудована на припущенні, що
батьки дітей-інвалідів потребують необхідних знань та емоційної
підтримки у вихованні дітей.
Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє
адаптації дітей-інвалідів, є групи взаємодопомоги батьків. Ці групи
базуються на навчальному компоненті й тому батьки часто можуть бути
більш обізнаними з проблемами інвалідності дитини, ніж професіонали.
Процес взаємодопомоги. До групи взаємодопомоги приходять батьки, яким
необхідно позбутися соціальної ізоляції, фрустрації, емоційного
виснаження, поділитись своїм горем, знайти надію на поліпшення свого
становища. Тому для участі в роботі груп взаємодопомоги відбираються
батьки-волонтери, які мають необхідні якості й риси: позитивні цінності і
прийняття дітей-інвалідів; інтерес до спілкування з іншими батьками;
готовність взяти участь у всіх навчальних сесіях; обізнаність за
реакцією батьків на інвалідність дитини; готовність допомогти батькам, у
яких дитина має іншу ваду, ніж їхня. Лідер групи повинен мати
попередній досвід комунікації в такій групі, бути емпатійним і обізнаним
з природою і специфікою дитячої інвалідності, мати хороші знання про
сервіс та ресурси. З цією метою для лідерів проводяться дводенні
тренінги з формування чутливості до потреб інших, забезпечення базовою
системою комунікації та специфічною інформацією щодо різнобічних станів і
ресурсів обслуговування, що є в наявності.
У рамках групової роботи як окремий метод розглядається метод
арттерапії, який виконує реабілітаційну функцію у межах короткотривалого
спілкування, зокрема в умовах дитячого оздоровчого табору. Слід
зазначити, що мистецтво і художня творчість мають велике значення у
житті дитини з обмеженнями у руховій сфері. Творча діяльність стимулює
бажання дитини-інваліда спілкуватися, розширювати міжособистісні
стосунки.
Це один зі способів пом’якшити своє почуття відокремленості від інших
і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної
групи, а й суспільства в цілому.
Важливою формою соціально-педагогічної роботи з дітьми-інвалідами є індивідуальна робота:
· аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних
можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального
обмеження, біологічні ритми, психофізичні можливості);
· виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих
соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні
очікування, культурні й субкультурні цінності, норми);
· усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам’ять,
здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності,
адекватність реакцій);
· дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення;
· залучення дитини до соціально-педагогічного процесу (соціалізації).
Безпосередня практика соціально-педагогічної допомоги дітям-інвалідам
включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які
застосовуються соціальним педагогом відповідно до її мети, завдань і
рівнів.
Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду
взаємопов’язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних,
фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального
обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; віку дитини; її
зовнішнього вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних
можливостей дитини; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки
інвалідності; реакції найближчого оточення (родичів, друзів, колег по
роботі, сусідів) на інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної
зрілості; віросповідання батьків; соціокультурного і соціоекономічного
статусу сім’ї; наявності в сім’ї інших дітей (інвалідів чи не
інвалідів); місця проживання та інфраструктури (місто, сільська
місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності соціальної служби
для надання соціальних послуг.
Більшість дітей-інвалідів в Україні навчаються і виховуються у
школах-інтернатах, тобто перебувають в особливо складних і надзвичайних
умовах. Ці діти штучно відірвані від сім’ї, що породжує проблеми у
міжособистісних стосунках між батьками і дітьми, тому батькам необхідна
допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул таким сім’ям
надається допомога у догляді й нагляді за дитиною, організовується
спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина має якомога
частіше перебувати в сім’ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.
Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в
інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співпраці
шкіл-інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб
для молоді полягають у сприянні політиці "відчинених дверей” цих
закладів, надання допомоги дитині безболісно перейти у доросле життя,
попередити виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх наданням
соціально-педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються
зусилля суспільства для задоволення особливих потреб дітей-інвалідів
(перебування в сім’ї, правовий захист).
З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація
рекреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім’ї, спільних з
школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і підготовки їх до
сімейного життя; вжиття заходів, спрямованих на розвиток співпраці
шкіл-інтернатів і загальноосвітніх шкіл; створення дитячих асоціацій;
залучення спонсорських коштів для додаткової фінансової підтримки дітей.
Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; кризові
центри; соціально-психологічні служби SOS; групи взаємодопомоги;
спеціалізовані лінії Телефону довіри.
Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від
специфіки закладу, в якому вона проводиться, а також функцій, меж
компетенції, повноважень цього закладу. | 